Василь Сухомлинський. Оповідання для дітей 10

Чому ж посміхався Дмитро

Вісім хлопців — вихованців однієї школи-інтернату — в неділю пішли за околицю міста.

За містом стояла висока гора, зразу ж за горою — урвище, а внизу — Дніпро. Хлопці сіли на горі. Зняли картузи

й поклали їх під високою сосною, що росла над урвищем. Сіли на траву та й читають цікаву книжку.

Раптом знявся вітер. Хлопці підняли голови від подиву: вітер був такий дужий, що на сосні зломило гілку. Вихром підхопило один картуз і понесло, понесло над урвищем, над Дніпром.

Зник картуз у сірому вихорі, що покотився вже десь аж на протилежному березі Дніпра.

Картузи були нові, вчора їх тільки видали. Ніхто ще не встиг зробити помітку на своєму картузі, а тут таке лихо: один картуз занесло бурею, а решту змішало, згорнуло в купу під сосною.

Як тільки вщух шум вітру, хлопці кинулись до картузів.

Сім хлопців бігли до сосни, кожному хотілося добігти швидше, бо знали ж всі, що одного картуза не вистачає.

Кожен взяв картуза, який потрапив до рук. Повертаючись до того місця, де вони читали, хлопці здивувались: один їхній товариш, Дмитро Соколенко, сидить, як і сидів. Він не вставав, коли всі схопилися за картузом.

Сім хлопців, одягаючи картузи, йшли до Дмитра. Кожному з них хотілося щось запитати у Дмитра. Але, побачивши, як посміхається Дмитро, кожен з них нахилив голову й опустив очі.

Хлопцям стало соромно.

І то добре.

Чому заплакала Олеся

Трирічна дівчинка Олеся каталася в дворі на маленькому велосипеді. Велосипед на трьох колесах, немовби й перекинутись ніяк, але якось він перекинувся, й Олеся впала на траву. Впала, вдарилася колінцем, і воно трішечки заболіло,

Стало дівчинці жалко самій себе. Скривились губи, подивилась Олеся на вікно, чи не видно мами. Мами не видно було.

Дівчинка готова була вже заплакати... але для чого ж плакати, як ніхто не почує?

Олеся встала, витерла пилюку з колінця, підняла велосипед і сіла на нього.

В цю мить вона побачила маму. Мама сиділа в кімнаті біля відкритого вікна, щось шила. Сидячи на велосипеді, Олеся заплакала. Як же не заплакати, коли зараз є кому пожалітися сльозами. Мама здивовано дивилась на Олесю. 

—   Чому ти плачеш? — запитала мама.

 — Ой, упала на траву й ніжку забила...

—  Ти ж сидиш на велосипеді,— з подивом сказала мама. ,

Олеся мовчала. їй було соромно.

Вона б не плакала, якби мама не сіла перед вікном.

Петрик, собака й кошеня

Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч чорна кудлата собака.

Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра.

Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голову до нього і жалібно нявчить.

Петрикові стало соромно перед кошеням. Він взяв його на руки, розгнівався на собаку й пішов їй назустріч.

Собака зупинилась, злякано подивилась на Петрика й сховалася в кущах.

Щоб метелик не наколовся

Дівчинка Зоя гуляла в саду. Вона підійшла до акації. На акації гострі-прегострі колючки.

Над акацією літає барвистий метелик.— Ой, як же йому не страшно літати! Налетить на колючку — що ж тоді буде?

Підійшла Зоя до акації. Зломила одну колючку, другу, третю. Мама побачила й питає:

— Що ти робиш, Зою? Навіщо колючки зламуєш?

— Щоб метелик не наколовся,— відповіла Зоя.

Гвинтик

Юрко готував домашнє завдання з граматики. Він переписав кілька речень. Треба було ще підкреслити іменники, але Юрко поспішав. Він швиденько згорнув зошит і побіг до хлопців грати в м'яча.

Увечері батько перевірив зошити й помітив, що там не все гаразд.

— Чого ж ти не закінчив роботи? — питає сина.

А Юрко не знає, що й казати.

— То дрібничка, то гвинтик...

— Слухай, що я тобі розповім,— мовив тоді батько.

— На заводі збудували великий літак. Багато людей працювало, щоб усе якнайкраще зробити. Лишалось загвинтити під крилом один маленький гвинтик. Загадали робітникові. А він забув. Так і передали літак на аеродром. Літак був пасажирський. Полетів літак у перший рейс. В ньому сиділо п'ятдесят пасажирів. Але ж він був без одного-однісінького гвинтика... На віражі* крило зламалось, літак упав і розбився. Загинули люди.

Ось що буває, коли хтось забуде про мале-е-енький гвинтик.

*Віраж — поворот.