Василь Сухомлинський. Оповідання для дітей 8

Які вони бідні

Ще й не світало, ще й ранкова зірниця не зайнялася, як батько збудив Сергійка і сказав:

— Ходімо в поле. Послухаємо жайворонкову пісню.

Сергійко швидко встав, одягся, і вони з батьком пішли в поле. Небо на сході стало рожевим, небосхил з кожною хвилиною світлів, зорі згасали. Десь з далекої ниви піднялася сіра грудочка й понеслася в височінь. Раптом вона спалахнула, ніби вогник серед блакиті, і в ту ж хвилину Сергійко почув дивну пісню. Немов над полем хто натягнув срібну струну, і вогняна пташка, доторкаючись до неї крильцями, розсипає над степом музику.

Сергійко затамував подих. Йому спало на думку: а якби ми з татком спали — жайворонок все одно співав би?

— Татку,— тихо прошепотів Сергійко,— а ті, хто зараз сплять, не знають цієї музики?

— Не знають,— відповів батько пошепки.

— Які вони бідні...

 Молоко ж чисте...

Учитель сказав дітям:

— Намалюйте, діти, корову... Першокласники схилилися над альбомами. Маленька Марійка намалювала скраєчку аркуша маленьку-маленьку корову. Вчитель підійшов до Марійки, питає:

— Чому ж це ти таку маленьку корову намалювала? Адже скільки білого паперу залишилось...

— Це не білий папір,— відповіла Марійка.— Це ж молочко. А молочко ж чисте..

Все в лісі співає

Весною ми пішли до лісу.Зійшло сонце, подихнув легенький вітерець, і всі дерева в лісі заспівали.Кожне співало свою пісню.Береза співала ніжну пісню. Слухаючи цю пісню, хотілось підійти до білокорої красуні й обняти її.

 Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілось бути сильними, відважними.

Верба, що схилилась над ставком, співала задумливу пісню. Прислухаючись до пісні верби, ми подумали, що прийде осінь і листячко з дерев осиплеться.

Горобина співала тривожну пісню. Від цієї пісні до нас прилинула думка про темну ніч і бурхливу грозу, від якої гнеться тонка горобина, немов шукаючи захисту.

Ось які пісні почули ми в лісі.

 

Райдуга в бурульці

Вдень почав танути сніг, капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло.

Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками — синім, рожевим, червоним, блакитним, жовтим.

Юрко стоїть, затамувавши подих від здивування. Красива бурулька, мов райдуга.

На даху біля бурульки сіли горобці та й цвірінькають. Вони теж милуються бурулькою.

Гаряча квітка

Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади. Настав травень.

Маленька дівчинка Оля пішла одного ясного весняного ранку в сад і побачила велику червону квітку троянди. Вона побігла до мами й радісно сказала:

— Мамо, червона троянда зацвіла.

Мама прийшла в сад, поглянула на червону квітку, усміхнулася. Потім глянула на небо, і лице її стало тривожним. З півночі сунула чорна хмара. Повіяв вітер, хмара закрила сонце. Стало холодно. Мама з Олею сиділи в кімнаті й з тривогою дивилися в вікно.

Мов білі метелики, полетів сніг. Все довкола побіліло.

Вітер затих. Сніжинки м'яко падали на землюка потім перестали падати.

Мама з Олею пішла в сад. На зеленому листі біліли снігові шапки. Земля вкрилась сніжно-білим килимом. Тільки троянда червоніла, мов велика жарина. На ній блищали капельки роси.

— Вона гаряча, їй не страшно,— промовила Оля й радісно усміхнулася.

 Квітка сонця

На високому стеблі велика квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зірниця, пелюстки

тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилося з-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє. Вітає сонце, говорить: «Добрий день, сонечко, я так довго ждав тебе вночі».

Сонце піднімається все вище й вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню. Зайшло сонце.

Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко. Спить золота квітка, й сниться їй ранкова зірниця.