Василь Сухомлинський. Оповідання для дітей 7

Хто розмалював півника?

У бабусі Марії два маленькі внуки-першокласники, Микола і Юрко.

Одного разу прийшли хлопці в гості до бабусі. Побачили на високому даху бабусиного будинку дерев'яного півника. Півник сидів на гострому шпилі, піднявши голову.

Микола взяв фарби, виліз на дах, по тонкому шпилю дістався до півника й розмалював його.

Півник став як живий — з барвистим хвостом, з червоним гребінцем.

Юрко сидів на траві. Йому стало страшно. Здавалось, що Микола ось-ось упаде... Ой, сваритиметься бабуся! Ой, біда буде Миколі.

Нарешті Микола зліз з даху.

Прийшла бабуся. Побачила розмальованого півника й питає строго:

— Хто лазив на дах? Хто розмалював півника?

—   Не я, бабусю...— відповів Юрко. Микола стояв, похнюпившись.

—   Значить, не ти? — запитала бабуся Юрка й похитала головою.

 

Як Микола став хоробрим

Першокласник Микола прийшов сьогодні до школи дуже рано. На лавці під високою тополею сиділо двоє дівчаток. Вони дивились на дерево. Щось зацікавило їх там, в очах у дівчаток хлопчик помітив тривогу.

Раптом над великою тополиною гілкою знялася пташка, запищала тривожно. І в ту ж мить біля лавки впало маленьке пташеня.

Микола зрозумів, що пташеня випало з гнізда, а мати його — в розпачі.

Одна з дівчаток взяла пташеня й сказала: _|}

— Якби ж це хто сміливий був зараз у школі... він би поліз на дерево й поклав пташеня в гніздо.

Микола був дуже боязким. Але слова дівчинки вразили його. Невже вона вважав його боягузом?

— Я полізу,— сказав Микола.

— Ти? — запитали дівчатка й з подивом подивились на хлопчика.

Микола поклав пташеня за пазуху й поліз на тополю. Від страху в нього тремтіли руки й ноги, але він ліз і ліз все вище й вище. Поклавши пташеня в гніздо, Микола зліз на землю.

Дівчатка дивились на нього з захопленням.

 

Ніна і гусак

П'ятирічна дівчинка Ніна йшла з дому в дитячий садок.

На стежці, якою йшла Ніна, сидів великий білий гусак. А поруч з ним сиділо з десяток менших гусей і десятків зо три гусенят.

Ніна з острахом глянула на гусака. Який він великий і страшний, який у нього довгий дзьоб.

Боязко оглядаючись, Ніна зійшла зі стежки, щоб обминути гусака. А гусак підняв голову, зашипів, підбіг до Ніни й ущипнув її за ногу. Гуси весело ґелґотіли.

Ніна заплакала і втекла додому. Вона розповіла мамі про те, як на неї напав гусак. Мама сказала Ніні:

— Не треба боятися, він і не нападатиме. Дивись на нього сміливо, йди на нього, не обминай.

Ніна знову пішла тією ж стежкою. На стежці сидів гусак, а поруч з ним — гуси й гусенята. Ніна сміливо глянула на гусака. Гусак сидів на стежці і ніби ждав,що ж воно буде.

А Ніна все йшла до нього і йшла стежкою й дивилася сміливо, думаючи: не боюсь я тебе, гусаче.

Гусак злякався, зійшов з стежки, побіг оглядаючись по траві, а за ним побігли гуси й гусенята.

А Ніна сміливо йшла стежкою

Гуси про щось тривожно заґелґотіли. :

 

Велика склянка

В маленькій сільській школі два класи. На великій перерві діти приходять до шкільної їдальні пити молоко.

Куховарка бабуся Марія готує дітям молоко. На велику дерев'яну тарілку вона ставить двадцять п'ять стаканів молока. Бо в кожному класі — двадцять п'ять учнів.

На стіл кладе бабуся Марія по двадцять п'ять шматків білого хліба, намазаного маслом.

У їдальні двадцять чотири звичайні стакани, а двадцять п'ятий — великий-великий, в два рази більший від звичайного.

Першим заходить до їдальні перший клас. Діти біжать до дерев'яної тарілки. До великого стакана тягнеться кілька дитячих рук, комусь щастить захопити цей стакан. Ті, кому не пощастило, заздрять щасливому.

Бабуся Марія дивиться на дітей, хитає головою й тихо говорить:

— Які невиховані ці діти...

Потім приходить другий клас. Діти не поспішаючи підходять до тарілки, беруть звичайні стакани. На тарілці залишається великий стакан. Бабуся Марія говорить: ,

— Чому ж великого стакана ніхто не бере?

До неї підходить хто-небудь несміливий і повільний, ніяковіючи бере великий стакан.

Бабуся! Марія лагідно посміхається й тихо говорить:

— Які виховані ці діти...

Підлога буде чиста... а душа?

Першокласниця Марійка, прийщовши додому, побачила: підлога в кімнатах чиста, аж блищить.

- Як у нашому класі після уроків,- сказала мамі Марійка.

- Як це - після уроків? - здивувалась мати.- А під час уроків?

- Ми витираємо підлогу після уроків. Бо приходить комісія й ставить оцінку за чистоту. Навіщо ж витирати підлогу до уроків?

- Мудрі у вас порядки,- усміхнулася мати. Тільки вони закінчили розмову, як хтось постукав. Мама відчинила двері.

До хати ввійшла сусідка - стара-престара бабуся Христина.

Бабусі вісімдесять дев'ять років. У неї сім синів, три дочки, багато внуків і правнуків.

Мама низько вклонилась бабусі Христині, взяла її під руку й повела До вітальні.

Жахнулась Марійка: надворі дощ, взуття у бабуся брудне,- там, де Пройшла бабуся, розпливлись калюжі.

Довго сиділа біля столу бабуся Христина. Мама частувала її чаєм.

Коли бабуся пішла додому, Марійка сказала:

- А ми б до класу з такими брудними черевиками не впусти Підлога ж мусить бути чиста... ^и-

- Підлога буде чиста, доню... А душа? - тихо сказала мама.