Микола Носов                19

 Оповідання для дітей 

 

————————————————————————————  ———————————————————————————

 

На гірці

Цілий день хлопці працювали - будували снігову гірку у дворі. Згрібали лопатами сніг і звалювали його під стінку сараю в купу. Тільки до обіду гірка була готова. Хлопці полили її водою і побігли додому обідати.
- Ось пообідаємо, - говорили вони, - а гірка поки замерзне. А після обіду ми прийдемо з санками і будемо кататися.
А Котька Чижов з шостої квартири хитрий який! Він гірку не будував. Сидить удома та дивиться у вікно, як інші працюють. Йому хлопці кричать, щоб йшов гірку будувати, а він тільки руками за вікном розводить та головою мотає, - наче не можна йому. А коли хлопці пішли, він швидко одягнувся, начепив ковзани і вискочив на подвір'я. Чирк ковзанами по снігу, чирк! І кататися-то як слід не вміє!Під'їхав до гірці.
- О, каже, - гарна гірка вийшла! Зараз скачу.
Тільки поліз на гору - бух носом!
- Ого! - Каже. - Слизька!
Піднявся на ноги і знову - бух! Разів десять падав. Ніяк на гірку піднятися не може.
"Що робити?" - Думає. Думав, думав - і придумав:
"От зараз пісочком посиплю і заберуся на неї".
Схопив він фанерку і покотив до двірницькій. Там - ящик з піском. Він і став з ящика пісок на гірку тягати. Посипає попереду себе, а сам лізе все вище і вище. Піднявся на самий верх.
- Ось тепер, - каже, - скачу!
Відштовхнувся ногою і знову - бух носом! Ковзани-то по піску не їдуть! Лежить Котька на животі і каже:
- Як же тепер по піску кататися?
І поліз вниз рачки. Тут прибігли хлопці. Бачать - гірка піском посипана.

- Це хто тут нашкодив? - Закричали вони. - Хто гірку піском посипав? Ти не бачив, Котька?
- Ні, - каже Котька, - я не бачив. Це я сам посипав, тому що вона була слизька і я не міг на неї піднятися.
- Ах ти, розумник! Бач що придумав! Ми працювали, працювали, а він - піском! Як же тепер кататися?
Котька каже:
- Може бути, коли-небудь сніг піде, він засипле пісок, от і можна буде кататися.
- Так, сніг, може, через тиждень піде, а нам сьогодні треба кататися.
- Ну, я не знаю, - каже Котька.
- Не знаєш! Як зіпсувати гірку, ти знаєш, а як полагодити, не знаєш! Бери зараз же лопату!
Котька відв'язав ковзани і взяв лопату.
- Засипай пісок снігом!
Котька став посипати гірку снігом, а хлопці знову водою полили.
- Ось тепер, - кажуть, - замерзне, і можна буде кататися.
А Котьці так працювати сподобалося, що він ще збоку лопатою сходинки проробив.
- Це, - каже, - щоб усім було легко підніматися, а то ще хто-небудь знову піском посипле!

Сірко

Українська народна казка

    В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Хазяїн бачить, що з нього нічого не буде, що він до хазяйства нездатний, і прогнав його від себе. Цей Сірко никає по полю. Коли це приходить до нього вовк та й питає:

— Чого ти тут ходиш?

Сірко йому:

— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут.

Тоді вовк йому каже:

— А зробить так, щоб тебе хазяїн ізнов прийняв до себе?

Сірко відповідає:

— Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тобі віддячу.

Вовк каже:

— Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жать і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходить коло того поля — щоб я знав, де те поле,— то я візьму дитину, а ти будеш забирати у мене ту дитину,— тоді неначе я тебе і злякаюсь та й пущу дитину.

У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом, та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить:

— Гидж-га, Сірко!

Сірко якось догнав того вовка і забрав дитину: приніс до того чоловіка та й оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже:

— На, Сірко їж,— за те, що не дав вовкові дитини з'їсти!

Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:

— Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи.

Тільки що вони ізварилися, він садовить Сірка за стіл та й сам сів коло його і каже:

— А сип, жінко, галушки, та будем вечерять.

Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!

Ото Сірко і думає:

«Треба подякувати вовкові, що він мені таку вигоду зробив».

А той чоловік, діждавши м'ясниць, віддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:

— Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе зазву у хату та віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив.

Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до його та й увів у хату і посадовив його під столом. Ото Сірко на столі узяв пляшку горілки, м'яса доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку бить. Чоловік каже:

— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки його й віку.

Сірко, що найсмачніше на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував і упоїв так, що вовк не витерпів та каже:

— Буду співать!

Сірко каже:

— Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.

Вовк, як випив ту пляшку горілки, та каже:

— Отепер уже буду співать!

Та як завиє під столом... Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бить вовка. А Сірко і ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хазяїн каже:

— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб'єте! Він і сам йому раду дасть — ось не займайте!

Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:

— Ти мені добро зробив, а я тобі! Та й розпрощались.